Гурт “The War on Drugs” — це несподівана історія успіху, яка розгорталася повільно, але впевнено. Заснований у Філадельфії, цей музичний колектив зумів поєднати величний, атмосферний рок-н-рол 80-х із медитативною глибиною інді-року, створивши фірмове звучання. Цей новий напрям критики часто називають “неопсиходелічним хартленд-роком”. На чолі з автором пісень Адамом Грандусієлом, історія команди є прикладом того, як художнє завзяття та відданість деталям можуть вивести андерграундний проєкт на найбільші світові арени, включаючи тріумф на премії “Ґреммі”. Докладно про злети та падіння гурту на philadelphia-trend.com.
Зародження та творчий розкол
Історія колективу починається у 2003 році у Філадельфії, коли Адам Грандусієл переїхав зі штату Каліфорнія та познайомився з музикантом Куртом Вайлом. Обидва виявили спільну пристрасть до творчості Боба Ділана та Брюса Спрінгстіна. Вони швидко почали співпрацювати, і вже у 2005 році дует сформував “The War on Drugs”. Перший студійний диск, Wagonwheel Blues, вийшов у 2008 році. Однак, одразу після його випуску Вайль покинув гурт, щоб зосередитися на власній кар’єрі, залишивши Грандусієла єдиним незмінним учасником. Цей ранній розкол змусив Адама взяти на себе повний контроль над музичним напрямком, що, зрештою, визначило унікальну естетику команди.
Створення власного звукового полотна
Друга платівка, Slave Ambient (2011), стала вирішальною точкою для ідентичності гурту. У цей період фронтмен почав застосовувати свою фірмову студійну техніку: накладання численних звукових доріжок, шарів синтезаторів та гітарного ревербератора. Цей процес дозволив створити “амбієнтний” звук, який описували як насичений, але водночас мрійливий. Стрімка увага до найдрібніших звукових деталей перетворила гурт із простої рок-команди на творців звукових пейзажів, принісши їм значне визнання серед критиків.
Випуск третьої студійної роботи, Lost in the Dream (2014), ознаменував справжній прорив. Адам Грандусієл створював матеріал після тривалого гастрольного туру, переживаючи сильний період самотності та клінічної депресії. Цей особистий досвід став центральною ліричною темою збірника, наповнивши пісні глибокою, меланхолійною емоційністю. Попри важкий контекст, музика вийшла неймовірно піднесеною, поєднуючи краутрок-ритми з американською пісенною традицією. Платівка отримала схвальні відгуки, а багато видань назвали її однією з найкращих у десятилітті.
Греммі-тріумф і закріплення статусу
2017 рік став поворотним для “The War on Drugs”, оскільки гурт підписав угоду з великим лейблом Atlantic Records. Цей крок засвідчив перехід команди Адама Грандусієла з інді-андерграунду до ліги глобального мейнстриму, але без жодних компромісів щодо унікальності їхнього звучання.
Випущений у серпні 2017 року диск A Deeper Understanding (“Глибше розуміння”) був результатом багаторічної, титанічної праці самого Грандусієла. Він відомий своїм перфекціонізмом і неймовірною увагою до найменших деталей звуку, часто переробляючи пісні протягом місяців. Замість того щоб спростити матеріал для широкої публіки, як це часто трапляється при переході на великий лейбл, музика набула ще більшої глибини та витонченості.
Критики відзначали, що альбом звучав “більш відшліфовано та велично” ніж попередні роботи. Композиції, зокрема одинадцятихвилинний шедевр “Thinking of a Place”, підкреслили, що Грандусієл не відмовився від своїх психоделічних звукових пейзажів, натомість зробив їх більш чіткими та емоційно насиченими.
Несподівана перемога на “Ґреммі”
Кульмінацією успіху стала 60-та щорічна церемонія вручення нагород “Ґреммі” у січні 2018 року. A Deeper Understanding був номінований у престижній категорії “Найкращий рок-альбом”. Гурт з Філадельфії змагався із досвідченими та комерційно потужними колективами, зокрема Metallica, Queens of the Stone Age та Mastodon.
Перемога “The War on Drugs” у цій категорії стала знаковою з кількох причин.
- Тріумф інді-естетики. Це підтвердило, що скрупульозна, атмосферна музика, яка вимагає від слухача зосередженості, може бути визнана на найвищому рівні музичної індустрії.
- Визнання майстерності. Нагорода стала офіційним визнанням саунд-дизайну Грандусієла, який він роками розробляв у своїй домашній студії, накладаючи десятки звукових шарів.
Як повідомляли ЗМІ, сам Адам Грандусієл дізнався про перемогу, перебуваючи на гастролях у Новій Зеландії, що лише підкреслило його статус людини, що зосереджена на творчості, а не на індустріальній помпі.
Вплив на інді-рок
Цей “Ґреммі”-тріумф не просто закріпив успіх “The War on Drugs”, він надіслав чіткий сигнал усій музичній спільноті. Перемога засвідчила, що інді-рок, який виріс із американського андерграунду, досяг повного визнання. Гурт став важливим містком між ностальгічним звучанням хартленд-року (Брюс Спрінгстін, Том Петті) та сучасною, багатошаровою атмосферною музикою. Їхній приклад довів: висока художня якість та увага до унікальної атмосфери здатні конкурувати з мейнстримом, перетворивши Філадельфійський колектив на одного з найвпливовіших американських рок-гуртів сучасності.
Спадщина та новаторство
Музична ідентичність “The War on Drugs” базується на унікальному сплаві історичних рок-традицій та сучасних інновацій, що робить їхнє звучання водночас ностальгічним і прогресивним. Фронтмен Адам Грандусієл майстерно використовує елементи, запозичені у своїх кумирів, але перетворює їх на щось абсолютно нове.
Вокальна манера Грандусієла, хрипка та дещо заплутана, справді нагадує Боба Ділана, особливо періоду його кінця 60-х — початку 70-х років, що надає пісням відчуття “американського барда” і філософської глибини. Однак, на відміну від акустичної простоти Ділана, музичний фон гурту є епічним і насиченим.
Гурт свідомо відсилає до “серцевинного року” (heartland rock) Брюса Спрінгстіна (особливо епохи Born to Run), використовуючи потужні гітарні рифи, що “ведуть” пісню, та синтезатори, які створюють величну, стадіонну атмосферу. До цього додається вплив гітарних шарів та звукового простору, притаманного Dire Straits (їхній гітарист Марк Нопфлер) — це забезпечує фірмову, чисту і водночас насичену, мелодійну лінію. Це поєднання дозволяє колективу звучати одночасно інтимно та масштабно.
Ключові риси стилю
Стиль “The War on Drugs” — це результат прискіпливого студійного процесу, де звук будується як складна архітектурна споруда:
- Насичені звукові пейзажі. Це досягається завдяки надмірному, але контрольованому використанню реверберації та ефекту ділея (delay), особливо на гітарах і синтезаторах. Це створює відчуття безмежного, відкритого простору або ж “туману”, в якому ледь чутно проступає мелодія. Це надає музиці медитативної якості та дозволяє слухачу “зануритися” у звуковий потік.
- Драйвові ритми. Основу багатьох їхніх треків становлять повторювані, гіпнотичні ритми, які часто натхненні німецьким краутроком (Krautrock) — зокрема гуртами Can та Neu!. Ці ритмічні “мотори” створюють відчуття невпинного руху, ідеально супроводжуючи ліричні теми подорожей та втечі.
- Меланхолійна лірика. Тексти Грандусієла рідко розповідають прямі історії. Натомість вони використовують образи та метафори, що відображають внутрішні стани: самотність, пошук, мрії, спогади та екзистенційні роздуми. Лірика функціонує як частина загального звукового полотна, часто занурюючись у реверберацію, а не виступаючи на перший план, посилюючи загальне відчуття меланхолійної подорожі.
Подальший розвиток і сьогодення
Вихід п’ятої студійної роботи I Don’t Live Here Anymore у 2021 році став наступним етапом еволюції колективу. На цьому записі гурт дещо знизив щільність звуку, відійшовши від надмірної “стіни звуку”, що домінувала на A Deeper Understanding. Цей крок був стратегічним: він зробив акцент на більш чітких мелодіях та поп-орієнтованих структурах.
Хоча загальна атмосфера та відчуття простору були збережені, композиції стали доступнішими, демонструючи здатність Грандусієла писати чіткі, радіоформатні приспіви. Платівка отримала високі оцінки критиків та ще одну вагому відзнаку: номінацію на «Ґреммі» за композицію “Harmonia’s Dream”. Це свідчить про те, що після понад півтора десятиліття творчого шляху колектив не зупинився. «The War on Drugs» продовжує розвиватися та успішно створювати нові роботи, зберігаючи при цьому свою репутацію одного з найбільш важливих та цікавих американських рок-гуртів нашого часу. Вони підтвердили, що вміють поєднувати художню амбітність із комерційним успіхом.
